Ми провели дослідження українського законодавства на предмет захисту прав викривачів. Основою виступив Закон про захист викривачів корупції, а точніше «Про внесення змін до ЗУ «Про запобігання корупції» (далі — ПЗК) щодо викривачів корупції», який набув чинності на початку 2020 року. Нас цікавило що є перепонами на шляху до безпечного та корисного викривальництва.
Результати ми опублікували у Юридичній газеті і провели на цю тему вебінар з запрошеними спікерами Олегом Поліщуком, директором із запобігання і протидії корупції – радником президента ДП «НАЕК «Енергоатом», та Юрієм Войціцьким, керівником комплаєнс служби Оператора газотранспортної системи України.
Основні висновки:
В теоретичній частині український закон ПЗК має переваги:
передбачена грошова винагорода викривачу;
надання безкоштовної юридичної допомоги;
можливість залишатися анонімом.
На практиці є обмеження:
Викривачами можуть бути лише співробітники організації. Підрядники чи пов’язані особи тих самих інсайдерів можуть не отримати статусу викривача.
Лише п’ять видів порушень підпадають під регулювання закону: неправомірна вигода; сумісництво; розголошення інформації; непотизм та конфлікт інтересів.
Норми закону поширюються на державні підприємства і, частково, на учасників публічних закупівель.
Суми виплат викривачам не більше 12 млн грн. Якщо викривачів декілька, то сума ділиться на декількох осіб.
Сума виплати викривачам розраховується як відсоток від суми понесених збитків. Суб’єктивність оцінювання збитків також є одним із факторів, що може бути не на користь викривачу.
За незаконне розголошення інформації про викривача передбачено лише штраф близько 17 тис. грн. Ми вважаємо цю санкцію слабкою.
За переслідування викривача передбачено штраф у розмірі 34-51 тис. грн. Цього теж недостатньо для справжнього захисту.
Якщо розширити сфери застосування закону та посилити покарання для переслідувачів викривачів, то матимемо досить непоганий привід для популяризації викривальництва.