Ми провели дослідження українського законодавства на предмет захисту прав викривачів. Основою виступив Закон про захист викривачів корупції, а точніше «Про внесення змін до ЗУ «Про запобігання корупції» (далі — ПЗК) щодо викривачів корупції», який набув чинності на початку 2020 року. Нас цікавило що є перепонами на шляху до безпечного та корисного викривальництва.
Результати ми опублікували у Юридичній газеті і провели на цю тему вебінар з запрошеними спікерами Олегом Поліщуком, директором із запобігання і протидії корупції – радником президента ДП «НАЕК «Енергоатом», та Юрієм Войціцьким, керівником комплаєнс служби Оператора газотранспортної системи України.
Основні висновки:
-
В теоретичній частині український закон ПЗК має переваги:
-
передбачена грошова винагорода викривачу;
-
надання безкоштовної юридичної допомоги;
-
можливість залишатися анонімом.
-
На практиці є обмеження:
-
Викривачами можуть бути лише співробітники організації. Підрядники чи пов’язані особи тих самих інсайдерів можуть не отримати статусу викривача.
-
Лише п’ять видів порушень підпадають під регулювання закону: неправомірна вигода; сумісництво; розголошення інформації; непотизм та конфлікт інтересів.
-
Норми закону поширюються на державні підприємства і, частково, на учасників публічних закупівель.
-
Суми виплат викривачам не більше 12 млн грн. Якщо викривачів декілька, то сума ділиться на декількох осіб.
-
Сума виплати викривачам розраховується як відсоток від суми понесених збитків. Суб’єктивність оцінювання збитків також є одним із факторів, що може бути не на користь викривачу.
-
За незаконне розголошення інформації про викривача передбачено лише штраф близько 17 тис. грн. Ми вважаємо цю санкцію слабкою.
-
За переслідування викривача передбачено штраф у розмірі 34-51 тис. грн. Цього теж недостатньо для справжнього захисту.
-
Якщо розширити сфери застосування закону та посилити покарання для переслідувачів викривачів, то матимемо досить непоганий привід для популяризації викривальництва.